DMYTRO CHYSTIAK – UCRAINA, 1987
BIOGRAFIA
Poeta, scrittore, critico letterario, traduttore, editore e giornalista, è segretario dell'Accademia Europea di Scienze, Arti e Letteratura di Parigi. Figura poliedrica, nonostante la giovane età, ha pubblicato oltre 50 opere e, attualmente, ricopre il ruolo di docente all'Università Nazionale di Kiev "Taras Shevchenko". La sua poesia è caratterizzata da un'originale vena surrealista, apprezzata ed encomiata con svariati premi nazionali ed internazionali.
L’ISOLA DI UFENAU
A Dmytro Drozdovskyi
Torni nella voce dei giunchi contro le acque,
Ma il cammino porta ancora più lontano,
T’inchini sotto i dolorosi prugnoli.
Ecco lo sparo.
Voltati!
Silenzio.
Il blu s’apre fino ai confini:
Ecco la neve dopo l’azzurro,
Ecco l’ala dopo la neve.
Poi ancora uno sparo
Nella vigna.
Ma la calligrafia si tesse verso l’alto…
Verso sera questa pietra bianca urlerà
E ti bacerà come un sacrificio,
E la cappella s’aprirà da sola,
E cadrai, vedrai, amerai
In questa doppia pietra tremeranno
Due cavalieri sul loro cavallo azzurro,
Al di là della bestia, delle acque e degli specchi
Per baciare la rosa come su un’icona
Dove l’alba trema sui loro fronti.
I MELI DI MIO PADRE
I nostri corpi fluttuavano, poi sorvolavano
Sul letto di mio padre,
E delle crepe fiorivano
In questa centenaria stanza,
E dei meli fiorivano
E noi, divini vincitori,
Saliamo sul tetto
Fumando le stelle.
Questo fumo viaggiava
Verso i sussurri dello spazio,
E il fiume s’offuscava,
Cancellava le rive
Dov’è il braccio di mio padre?
Dove sono le sue ali e le sue vele?
Solo i ruscelli scorrono
E spezzano le nostre voci…
Ma tu fiorisci lo stesso
Attraverso questi meli,
Ma tu rivivi lo stesso il corso
Degli amori e degli anni,
Verso questo letto dove mio padre moriva,
Dove noi due, vincitori divini,
Generiamo l’alba:
si è svegliata di nuovo!
CADUTE SERALI
I cavalli entrano nel miele
Le gocce t’inonderanno il viso
Una pioggia di stelle
La tua chiesa s’oscura
Mentre trema
Un’ala sugli dèi del Mezzodì
I giovani entrano nel miele
Profumi di raganelle
Così soli contro l’estate
L’artemisia è vicina
Nei tuoi stanchi occhi
Questo cammino nella verde foschia
Si slancia verso pozzi serali
Tacciono ancora
La chiarezza parte da sola
Di nuovo, alcuna lacrima da parte tua
La sete e l’orrore
Di nuovo, tu ti volti
Verso l’orizzonte
Senza partire
In questo cerchio
Si vedono serpenti piangere
Perduti nel mare rinverdito
Consoliamoci: tutti avranno diritto di stare
Tra le braccia della notte
Nel calice senza vino
La chiarezza viene da sola
Tornerai in altri
Aspettando
Le onde s’infrangono
Chiamando
Il mare
Traduzioni dal francese di Michela Primerano
_
BIOGRAPHY
Poet, writer, literary critic, translator, editor and journalist, he is secretary of the European Academy of Sciences, Arts and Literature of Paris. A multifaceted figure, despite his young age he has published over 50 works and currently holds the role of teacher at the Kiev National University "Taras Shevchenko". His poetry is characterized by an original surrealist mood, appreciated and commended with various national and international awards.
Oстрів Уфенау
Дмитрові Дроздовському
Ти приплив – очерети озвались,
Тільки далі шлях – убрід, у вечір,
У поклон (тернина яра – вище)…
Постріл. Озираєшся. Німієш.
Розгорнули синяву до краю:
За лазуром визріли сніги,
За блакиттю вивели крилечко….
Тільки знову – постріл. Виногрона.
Те краснописання в'ється вище,
Скрикне перед ніччю білий камінь
І тебе офірою обійме,
І сама прочиниться каплиця,
І впадеш, і глянеш, і полюбиш:
У далекім камені двоїться
Вершник на блакитному коні.
Понад гада, води і свободи –
Мов ікону – він цілує кетяг,
І світання сходить на чолі.
Яблуні у Вільному
Тіла пливли у лет
На батьковому ложі,
І тріщини цвіли
В кімнаті грозовій,
І яблуні цвіли,
І переможно-божі
Виходили на дах
Обкурювать зірки…
На шелести, у шир
Та курява зміїлась,
Туманилась ріка,
Стирала береги…
Де батькова рука?
Де крила і вітрила?
Змія і течія
Поймає навкруги…
Крізь яблуню цвітеш,
Крізь течію відношу
Любов через любов
І лети крізь літа,
Де батько помирав,
Де переможно-божі
Ми зводили зорю –
Вона іще світа…
Вечірні облети
Коні заходять у мед.
Бризки тобі опадуть
Уночі зорепадом.
Синя церковця змарніла,
А лопотіла ж білим вітрилом
Над опівденними…
Юні заходять у мед.
Пахощі білих наливів
Уперше – самотні.
Гірчить полинь.
Зацвітає до ночі
Люби-мене-не-покинь.
Стежка у млі зеленій –
До криниць вечорових.
Мовчать.
Світло відходить самé.
Знову ні краплі твоєї.
Спрага і сумота.
Знову ти оминаєш мене
За видноколом.
І не минаєш…
Видно далеко за колом:
Змійки за змійками плачуть
В одзеленілому морі згубилися.
Втішмося: всіх обіймає
Ніч наостанку,
Отуманить обрій загайний
І чашу безвинну.
Світло надходить самé.
Ти повертаєшся в інших.
І розбивається
Хвиля за хвилею,
Передчуваючи
Море.