Dmytro Chystiak

06/03/2019

 

 

DMYTRO CHYSTIAK – UCRAINA, 1987

 

BIOGRAFIA

Poeta, scrittore, critico letterario, traduttore, editore e giornalista, è segretario dell'Accademia Europea di Scienze, Arti e Letteratura di Parigi. Figura poliedrica, nonostante la giovane età, ha pubblicato oltre 50 opere e, attualmente, ricopre il ruolo di docente all'Università Nazionale di Kiev "Taras Shevchenko". La sua poesia è caratterizzata da un'originale vena surrealista, apprezzata ed encomiata con svariati premi nazionali ed internazionali.

 

 

 

L’ISOLA DI UFENAU

 

A Dmytro Drozdovskyi

 

Torni nella voce dei giunchi contro le acque,

Ma il cammino porta ancora più lontano,

T’inchini sotto i dolorosi prugnoli.

 

Ecco lo sparo.

Voltati!

Silenzio.

Il blu s’apre fino ai confini:

Ecco la neve dopo l’azzurro,

Ecco l’ala dopo la neve.

 

Poi ancora uno sparo

Nella vigna.

Ma la calligrafia si tesse verso l’alto…

 

Verso sera questa pietra bianca urlerà

E ti bacerà come un sacrificio,

E la cappella s’aprirà da sola,

E cadrai, vedrai, amerai

In questa doppia pietra tremeranno

Due cavalieri sul loro cavallo azzurro,

Al di là della bestia, delle acque e degli specchi

Per baciare la rosa come su un’icona

Dove l’alba trema sui loro fronti.

 

 

 

I MELI DI MIO PADRE

 

I nostri corpi fluttuavano, poi sorvolavano

Sul letto di mio padre,

E delle crepe fiorivano

In questa centenaria stanza,

E dei meli fiorivano

E noi, divini vincitori,

Saliamo sul tetto

Fumando le stelle.

 

Questo fumo viaggiava

Verso i sussurri dello spazio,

E il fiume s’offuscava,

Cancellava le rive

Dov’è il braccio di mio padre?

Dove sono le sue ali e le sue vele?

Solo i ruscelli scorrono

E spezzano le nostre voci…

 

Ma tu fiorisci lo stesso

Attraverso questi meli,

Ma tu rivivi lo stesso il corso

Degli amori e degli anni,

Verso questo letto dove mio padre moriva,

Dove noi due, vincitori divini,

Generiamo l’alba:

si è svegliata di nuovo!

 

 

 

CADUTE SERALI

 

I cavalli entrano nel miele

Le gocce t’inonderanno il viso

Una pioggia di stelle

La tua chiesa s’oscura

Mentre trema

Un’ala sugli dèi del Mezzodì

I giovani entrano nel miele

Profumi di raganelle

Così soli contro l’estate

L’artemisia è vicina

Nei tuoi stanchi occhi

Questo cammino nella verde foschia

Si slancia verso pozzi serali

Tacciono ancora

La chiarezza parte da sola

Di nuovo, alcuna lacrima da parte tua

La sete e l’orrore

Di nuovo, tu ti volti

Verso l’orizzonte

Senza partire

In questo cerchio

Si vedono serpenti piangere

Perduti nel mare rinverdito

Consoliamoci: tutti avranno diritto di stare

Tra le braccia della notte

Nel calice senza vino

La chiarezza viene da sola

Tornerai in altri

Aspettando

Le onde s’infrangono

Chiamando

Il mare

 

 

Traduzioni dal francese di Michela Primerano

 

_

 

 

 

BIOGRAPHY

Poet, writer, literary critic, translator, editor and journalist, he is secretary of the European Academy of Sciences, Arts and Literature of Paris. A multifaceted figure, despite his young age he has published over 50 works and currently holds the role of teacher at the Kiev National University "Taras Shevchenko". His poetry is characterized by an original surrealist mood, appreciated and commended with various national and international awards.

 

 

 

Oстрів Уфенау

 

Дмитрові Дроздовському

 

Ти приплив – очерети озвались,

Тільки далі шлях – убрід, у вечір,

У поклон (тернина яра – вище)…

 

Постріл. Озираєшся. Німієш.

Розгорнули синяву до краю:

За лазуром визріли сніги,

За блакиттю вивели крилечко….

 

Тільки знову – постріл. Виногрона.

Те краснописання в'ється вище,

Скрикне перед ніччю білий камінь

І тебе офірою обійме,

І сама прочиниться каплиця,

І впадеш, і глянеш, і полюбиш:

У далекім камені двоїться

Вершник на блакитному коні.

Понад гада, води і свободи –

Мов ікону – він цілує кетяг,

І світання сходить на чолі.

 

 

 

Яблуні у Вільному

 

Тіла пливли у лет

На батьковому ложі,

І тріщини цвіли

В кімнаті грозовій,

І яблуні цвіли,

І переможно-божі

Виходили на дах

Обкурювать зірки…

 

На шелести, у шир

Та курява зміїлась,

Туманилась ріка,

Стирала береги…

Де батькова рука?

Де крила і вітрила?

Змія і течія

Поймає навкруги…

 

Крізь яблуню цвітеш,

Крізь течію відношу

Любов через любов

І лети крізь літа,

Де батько помирав,

Де переможно-божі

Ми зводили зорю –

Вона іще світа…

 

 

 

Вечірні облети

 

Коні заходять у мед.

Бризки тобі опадуть

Уночі зорепадом.

Синя церковця змарніла,

А лопотіла ж білим вітрилом

Над опівденними…

Юні заходять у мед.

Пахощі білих наливів

Уперше – самотні.

Гірчить полинь.

Зацвітає до ночі

Люби-мене-не-покинь.

Стежка у млі зеленій –                      

До криниць вечорових.

Мовчать.

Світло відходить самé.

Знову ні краплі твоєї.

Спрага і сумота.

Знову ти оминаєш мене

За видноколом.

І не минаєш…

Видно далеко за колом:

Змійки за змійками плачуть

В одзеленілому морі згубилися.

Втішмося: всіх обіймає

Ніч наостанку,

Отуманить обрій загайний

І чашу безвинну.

Світло надходить самé.

Ти повертаєшся в інших.

І розбивається

Хвиля за хвилею,

Передчуваючи

Море.

 

 

Please reload

©2019 Engineering by Alessandra Corbetta

 

Associazione culturale "La Casa della Poesia di Como" - Via Torno 8 - 22100 Como (CO) - CF 95102700135​

+39 371.1092926 - lacasadellapoesiadicomo@gmail.com

Privacy & Cookies Policy - Note Legali - Contributi e sovvenzioni